Антон, 55 - 4 мая 2011 18:14

Ти знову ,серце моє прагнеш Вргню і Неба !
Я- напружений до вибуху .Я- оголений нерв.Я- бранець власного серця. Роздуми ,вагання,поради застереження ,острах – ніщо. Я втрачаю відчуття земного тяжіння.Усе єство моє-політ спалах у безмежжі Неба…..
…. Й ісорками – зоринками падаю в низ.
Згарище бажань ,уламки почуттів ,їдкий дим розпачу…
Виповзають ,виззміюються злі язики ,цупкі очі ,липкі руки…
Крижана самотність і глуха порожнеча. Лише я і моє серце . Воно кволить ,непокаяно кається ,незгоренно згорає. І я вже вкотре із крижаного згарища воскресаю ,над ним вивищуюся і негоєнно прагну Вогню і Неба . Та надто – земного тепла.

• 
• 
•