Антон, 55 - 7 февраля 2011 18:48

Місяць ківшиком єства
Ллє у ніч ясу п'янючу,
Одинокі серця два
Доторкає, в небо звучи.

Шлях Чумацький кличе в даль
Не за сіллю, - за коханням,
Солі й на землі, нажаль,
Вдосталь на душевні рани.

І бредуть вони навстріч
Почуттям своїм невпинн...
Місто стало безжальним,
А ми стали його ворогами.
Воно вибухало, кипіло звуками,
Щетинилося ментами.

В неможливих формах
Панельних стін
Хтось народжувався,
Хтось помирав,
Розпивав пляшчину,
Катував дружину.

І ніхто не знав,
Яким самотнім б...



Я тобою хворію. Мені не позбутись хвороби.
Я виходжу надвір. Ти далека, немов горизонт.
Я дивлюся у небо. У небі летять довбодзьоби.
Нині осінь. А значить, у них міграційний сезон.

Серед вати хмарин довбодзьоби співають надривно
про загублене щастя, якого не видно ніде.
І здається мені, наче я полетів би за ними,
і здається мені, наче я довбодзьоб між людей.

Та у мене нема навіть дзьоба. Мовчу вже про крила.
Тож гукну їм услід: гулі-гулі, курли вашу мать!..
Рівномірно розмазавши сльози і соплі по рилу,
я цигарку палю. В далечінь довбодзьоби летять...

• 
• 
•